Ще один орган контролю: навіщо депутати створюють Державну житлово-комунальну інспекцію

Якість житлово-комунальних послуг в країні залишає бажати кращого. Громадяни постійно стикаються з порушеннями з боку монополістів — від недотримання показників температури гарячої води до нарахування додаткових кубометрів газу за його "приведення до стандартних умов". Вже не кажучи про критичний стан значної частини багатоквартирних будинків.

Не дивно, що питанням підвищення якості житлово-комунальних послуг зацікавилися народні депутати. У листопаді минулого року в Раді зареєстрували законопроєкти №4403 та №4404. Вони пропонують вирішити проблеми ЖКГ шляхом створення ще одного державного контролюючого органу — Державної житлово-комунальної інспекції.

Подпишитесь на канал DELO.UA

Ідея не нова. Державна житлово-комунальна інспекція вже існувала раніше, з 2008-го по 2011 рік. Згадані законопроєкти є видозміною проєкту № 2100, який розробив у 2019 Мінрегіон. Державна регуляторна служба України тоді відмовила у його погодженні через невідповідність ключовим принципам державної регуляторної політики. Тому до парламенту законопроект був внесений народним депутатом, а не Кабінетом Міністрів України.

Цей проєкт Закону, що передбачав створення Держжитлокомунінспекції, згідно з висновком Головного експертного управління Верховної Ради України, втручався в повноваження Кабміну, не відповідав основним засадам законодавства у сфері держнагляду, надмірно деталізував процедуру перевірок, та передбачав дублювання норм у різних профільних законах. У Верховній Раді законопроєкт повернули на доопрацювання, однак через рік він "воскрес" в практично тому ж вигляді. До проєктів №4403 та №4404 рівноцінно можна застосовувати зауваження, які раніше були висунуті стосовно законопроекту № 2100.

Експерти BRDO вирішили розібратися, які аргументи нам пропонують народні депутати на захист створення нового контролюючого органу та чи можна вважати їх переконливими.

• В Україні існує лише держорган, який формує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Однак немає органу, відповідального за її реалізацію.

Насправді, це не так. Мінрегіон забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. А ось у сфері контролю ЖКГ Мінрегіон дійсно політику лише формує. Однак це не означає, що цю політику не реалізовують інші органи влади. Наприклад, Законом України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" держнагляд за діяльністю суб’єктів господарювання на ринку комунальних послуг покладено на Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі — НКРЕКП).

• Відсутність органу, який би був арбітром між органами місцевого самоврядування, виконавцями житлово-комунальних послуг, та споживачами.

Це також не відповідає дійсності. Якщо ми говоримо про абітра, то таким органом виступає суд (лат. arbiter — суддя-посередник). Якщо ж ідеться про орган виконавчої влади, то Закони України "Про житлово-комунальні послуги" та "Про захист прав споживачів" покладають захист прав споживачів житлово-комунальних послуг на Держпродспоживслужбу. А навіть більш "арбітражні" повноваження є у також у НКРЕКП, яка розглядає звернення споживачів та врегульовує спори, зокрема між підприємствами. Таким чином, споживач у разі невдоволення рівнем житлово-комунальних послуг може звернутись щодо захисту своїх прав до одного з цих органів.

• Жахливий стан контролю якості питної води.

Почнемо з того, що законодавчо функції контролю за дотриманням вимог санітарного законодавства виконує Держпродспоживслужба. Зокрема, саме вона має наглядати за контролем постачальниками питної води в процесі її добування, обробки та у розподільних мережах.

Так, в умовах складної епідеміологічної ситуації у березні минулого року Рада національної безпеки і оборони України доручила Держпродспоживслужбі посилити контроль за системами водопостачання і водовідведення населених пунктів.

• Гостра потреба у проведенні капітальних ремонтів застарілого житлового фонду.

Проблема дійсно існує. Однак створення Держжитлокомунінспекції її не вирішить. Справа в тому, що в ціну послуги з управління багатоквартирним будинком не включається проведення капітальних ремонтів. Таким чином, перевірки управителів або ОСББ не можуть вплинути на проведення капітальних ремонтів, адже це рішення ухвалюють не вони, а безпосередньо співвласники будинку. Тоді, за логікою, контролювати потрібно саме їх. Однак перевірки і штрафування співвласників багатоквартирного будинку навряд чи сприятимуть збільшенню кількості капітальних ремонтів.

Більш доцільно було б направити кошти, передбачені на створення та функціонування новоствореної інспекції, безпосередньо на здійснення капітальних ремонтів, а не на контроль за періодичністю їх проведення.

• Споживачам житлово-комунальних послуг немає куди звернутися для захисту своїх прав, зокрема зі сторони природних монополістів.

Крім вже згаданих вище НКРЕКП і Держпродспоживслужби, захист прав споживачів житлово-комунальних послуг здійснюють також Держенергонагляд та Антимонопольний комітет України. Серед прямо передбачених законодавством повноважень Держенергонагляду — нагляд за забезпеченням надійного та безпечного постачання електричної та теплової енергії споживачам. В свою чергу, АМКУ виконує функцію держконтролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах, зокрема, пріоритету прав споживачів.

Отже, насправді існує ціла низка органів, до повноважень яких віднесено захист прав споживачів від порушень з боку виконавців житлово-комунальних послуг, і які ці повноваження здійснюють вже сьогодні. Доцільнішим за створення нового органу контролю як з фінансової, так і з організаційної точки зору, є доповнення функцій вже існуючих інституцій.

Важливо звернути увагу на економічні розрахунки в законопроєктах. На створення та функціонування нової служби автори передбачили щорічний бюджет у 43,3 млн грн. Однак, на думку аналітиків BRDO, цієї суми буде недостатньо, особливо у рік створення, враховуючи потребу у транспортних засобах, приміщеннях, а також забезпеченні офісною технікою центрального апарату та його чотирьох територіальних органів. Крім того, новостворена інспекція має проводити перевірки в різних населених пунктах. Витрати на ці заходи значно перевищуватимуть видатки на відрядження, наведені у фінансово-економічному обґрунтуванні законопроєктів.

Тож, проаналізувавши запропоновані депутатами законопроєкти, можна зробити висновок, що створення ще одного держоргану ніяк не вирішить проблеми неякісних комунальних послуг, натомість гарантовано призведе до додаткового навантаження на бюджет.

З огляду на активну підтримку законопроєктів з боку профільного Міністерства та народних депутатів, існує вірогідність, що вони можуть бути ухвалені вже найближчим часом.

Експерти Офісу ефективного регулювання BRDO вважають, що сама ідея створення Державної житлово-комунальної інспекції дуже дискусійна. У разі необхідності більш доцільно покласти додаткові повноваження на ті державні органи, що вже створені і функціонують, зокрема, на Держпродспоживслужбу та Держенергонагляд.

Тарас Боргун, юрист сектору "Енергетика" Офісу ефективного регулювання BRDO

Источник